Парафіяни захоплених храмів УПЦ розповіли про перебування на Святій Землі

Зі Святої Землі повернулися парафіяни захоплених храмів Української Православної Церкви, які їздили в Єрусалим з особливою місією – молитися за мир у нашій державі. Місія «Дорогою Господа з молитвою за Україну» другий рік поспіль реалізується з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія Центром інформації УПЦ.

 

Паломники розповіли про враження від перебування на Святій Землі, про Хресний хід Шляхом Скорботи, зустріч Благодатного вогню в храмі Гробу Господнього і про свято Воскресіння Христового в Єрусалимі.

 

 

«Коли по-слов’янськи сказали «Христос Воскресе!», здалося, що купол храму піднявся і було видно Небо…»

 

 

Марія Фурманець – прихожанка храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці села Птича Дубенського району Рівненської області.

 

 

Храм останні тижні знаходиться в епіцентрі уваги не лише українських, а і світових ЗМІ. Чотири роки церква у Птичій стоїть опечатана, а громада УПЦ справляє службу у переобладнаному під храм гаражі.

 

 

Пані Марія вирушала до Єрусалиму з великим трепетом, а повернулася – наповнена єрусалимською благодаттю.

 

 

«Відчуття від паломництва лишилися настільки трепетні і благодатні, що їх навіть не можна передати словами. На Святій Землі ми відчули і сльози, і радість за те, що Господь сподобив мене пройти тією стежечкою і тим шляхом, яким Він ішов. Дуже вразив Храм Успіння Пресвятої Богородиці, і особливо – Гефсиманський сад», – розповідає Марія Фурманець.

 

 

До Єрусалиму наші паломники їхали молитися за мир в у нашій державі, а також просити Господа послати спокій у селах, де люди роз’єдналися через захоплення храмів.

 

 

«Молилася про свою церкву, щоб Господь сподобив відкрити її. Щоб восторжествувала правда, адже ми виграємо усі суди, а зайти у наш храм не можемо. Молилася за своїх рідних, за знайомих, які просили помолитися, і навіть за тих, кого не знаю, але хто живе в Православ’ї, за весь православний народ», – говорить пані Марія.

 

 

З особливим трепетом жінка розповідає про сходження Благодатного вогню – подію, заради якої тисячі паломників з усього світу з’їжджаються у Велику Суботу до Єрусалима.

 

 

«На сходження Благодатного вогню я чекала у Троїцькому храмі Руської місії. Вже через кілька хвилин після того, як вогонь зійшов у Храмі Гробу Господнього, його доставили нам семінаристи з Києво-Печерської лаври, і тоді всі почали від нього запалювати свічки, обійматися, поздоровляти один одного. До нас у Птичу також привозили Благодатний вогонь, але на Святій Землі його зустріти – то зовсім інакші відчуття», – ділиться враженнями Марія Фурманець.

 

 

На Святій Землі наші паломники зустріли і Великдень, і спогади про це свято вони збережуть на усе життя.

 

 

«У свято Пасхи ми були у самому храмі Гробу Господнього, – розповідає жінка. – Там було дуже багато людей, і я переживала, що не зможу нічого побачити. Але і тут мені Господь допоміг – мене поставили на колону, звідки я могла бачити і всю службу, і Хресний хід.

 

 

Сама літургія відбувалася грецькою мовою, але були возгласи і слов’янською. І коли сказали по-слов’янськи «Христос Воскресе!», то таку велику радість і трепет відчула, що, здалося, що весь храм відповів «Воістину Воскресе!», і навіть купол храму піднявся, стіни відкрилися і було видно саме Небо – отака радість була!»

 

 

По приїзду в Україну пані Марія охоче ділиться своїми враженнями від паломництва з громадою, однак, на жаль, сьогодні навколо храму у Птичі все ще відбуваються протистояння.

 

 

«Повернувшись зі Святої Землі, звісно, хочеться думати більше про духовне і божественне, але нам доводиться обороняти нашу церкву. Із болем дізналася, як нещодавно побили одну з наших парафіянок, яка боронила храм. Вже і на свою адресу чула неприємні слова від декого , але нічого, перехрестилася й пішла собі далі», – із сумом розповідає жінка про образи, які доводиться їй чути від борців із Українською Православною Церквою.

 

 

Та попри все, пані Марія ще сподівається на те, що колись громада у Птичі об’єднається.

 

 

«Знаю одне, що у нас можуть забрати храм, але не зможуть забрати нашу віру, яка від випробувань стає лише міцнішою. А усіх православних, хто чує сьогодні про храм у Птичі, просимо помолитися за те, щоб правда восторжествувала і Господь дав нам сил відстояти нашу церкву», – звертається Марія Фурманець із проханням про молитовну підтримку.

 

 

«Коли приїхав з Єрусалима, дізнався, що до нашої Церкви повернулися дві сім’ї з Київського Патріархату…»

Володимир Пчоловський – парафіянин Свято-Лукинського храму села Білогородка Дубенського району Рівненської області.

 

 

Після того, як представники Київського Патріархату захопили сільську церкву, громада деякий час тулилася у хатинці однієї з парафіянок, аж доки не збудувала собі спільними коштами та зусиллями новий храм. До Святої Землі Володимира спорядила громада – помолитися за те, щоб у селі настав мир та спокій.

 

 

«Для людини з села, яка вперше потрапила до Єрусалима, вражень дуже багато. Тільки я чоловік простий, не про все можу словами розповісти. І до святинь приклонялися, і Голгофу бачили, і навіть сам Гроб Господень. Головне, що ми пройшли Хресним ходом у Єрусалимі, і помолилися за мир у наших сім’ях і у нашій державі», – скромно, по-чоловічому описує свої враження від поїздки Володимир Пчоловський.

 

 

Та найбільше чоловік запам’ятав диво сходження Благодатного вогню у храмі Гробу Господнього, свідком якого стали і наші паломники з України.

 

 

«На сходження Благодатного вогню ми чекали більше чотирьох годин. У храмі Гробу Господнього було стільки людей, що, напевно, і сірнику ніде впасти було. Але це очікування варте того, щоб побачити це диво на власні очі, адже у нас в Україні такого ніколи не побачиш – це диво тільки на Святій Землі відбувається», – розповідає чоловік.

 

 

По поверненню у рідне село пан Володимир у першу чергу пішов до рідної церкви, де поділився розповідями про Місію українців на Святій Землі із односельчанами. Говорить, для багатьох людей на Рівненщині настільки незвичними є розповіді про Гроб Господень і Дорогу Скорботи, якою ішов на страту сам Іісус, що деякі односельчани намагалися доторкнутися до нього, аби відчути силу Святої Землі.

 

 

Для самого ж Володимира найбільшою радістю було дізнатися про те, що, доки він молився за примирення у Єрусалимі, до лона Православної Церкви повернулися дві сім’ї його односельчан.

 

 

«Поки я їздив, до нас перейшли ще дві родини із Київського Патріархату, тож на нашій стороні вже більше людей. І ми всі чекаємо на те, що до нашої Православної Церкви повернуться й інші односельчани», – говорить чоловік.
«Зустрічаючи ікону зі Святої Землі, наші люди плакали…»

 

Руслан Степик – парафіянин Храму Петра і Павла села Кинахівці Збаразького району Тернопільської області.

 

Чоловік сам будівельник, тож особисто разом із односельчанами займався будівництвом і ремонтом сільської церкви, аж доки храм минулого року не захопили представники Київського Патріархату. Як і в інших громадах, все розпочалося у Кинахівцях із підбурюючих розмов, а скінчилося – силовим захопленням церкви.

 

 

Деякий час громада вимушена була справляти богослужіння по хатинах парафіян, але згодом об’єдналися із сусідньою громадою села Бутин, де Київський Патріархат також відібрав храм, і майже за п’ять місяців побудували там церкву.

 

 

До Єрусалима Руслана Степика відрядила громада з важливою місією – по-перше, чоловік взяв участь у Хресній ході Дорогою Скорботи з молитвою за мир в українські державі, по-друге – на Святу Землю він возив ікону архістратига Михаїла, яка є головною святинею його рідної церкви.

 

 

«До Єрусалима ми привезли ікону новомучеників землі української, яку після Хресного ходу подарували патріарху Єрусалимському. Я ж з Україні спеціально віз ікону архістратига Михаїла, її прикладав до Каменя Помазання, просив, щоб Господь наділив її чудотворною силою. І, коли вже повернувся із цією іконою до Єрусалима, люди приклонялися їй і плакали», – розповідає чоловік.

 

 

«Побувати на Святій Землі – бажання кожного християнина…»

 

Василь Бойко – родом з Тернопільщини. На Святу Землю з особливою місією чоловік возив ікону захопленого Київським Патрархатом храму на честь первомученика Стефана Української Православної Церкви села Котюжини Збаразького району.

 

 

На початку 2017 року за допомогою «Правого сектору» сільська церква була захоплена силовим методом, після чого громада УПЦ опинилася фактично на вулиці. Спільними зусиллями котюжинцям вже вдалося побудувати новий храм, і хоч там ще ведуться будівельні роботи, однак вже є можливість правити літургію у власній церкві.

 

 

«З Божої волі я возив на Святу Землю ікону Богородиці храму первомученика Стефана. У Єрусалимі цю ікону було освячено на Камені Помазання, і тепер передано громаді церкви. Кожен християнин, напевно, хотів би пройтися тими святими місцями, де ходив сам Господь, побувати у Гефсиманії, на могилі Богородиці, умитися Благодатним вогнем. І з Божої волі ми виконали цю місію, помолившись на Святій Землі за мир і спокій у нашій державі», – говорить Василь Бойко.

 

 

«Хресна хода Дорогою Христа – це надзвичайна благодать, заради якої треба їхати до Єрусалима…»

 

 

Валерій Василишин – підприємець, він парафіянин храму на честь рівноапостольної Марії Магдалини села Бадівка Острозького району Рівненської області. Вже четвертий рік громада цього села молиться у хатині, яку пожертвувала місцева жителька для богослужінь, адже церкву представники Київського Патріархату захопили ще 2014 року.

 

 

На Святу Землю Валерій їхав помолитися за мир у всьому світі і в рідній Бадівці, а також пройти Хресним ходом у Єрусалимі з молитвою за Україну.

 

 

«Єрусалим – це дивовижне місце, можна сказати – це суцільне враження. Звісно, не все нам просто давалося, скажімо, служба у храмі Гробу Господнього для нас була незвичною, навіть іноді важко було її сприймати, натомість ближчою здалася служба у храмі Марії Магдалени Руської Місії», – розповідає український паломник про свої враження від християнських святинь Єрусалима.

 

 

Та все ж головна Місія парафіян захоплених храмів на Святій Землі – це Хресний хід за мир в Україні, і її наші паломники виконали з особливим трепетом і благодаттю.

 

 

«Під час Хресного ходу я особисто ніс хрест, фактично очолював ходу. Хресний хід пройшов дуже благодатно, по святих намолених місцях, і звісно, ці відчуття зі Святої Землі ми привезли і до України», – розповів Валерій Василишин.

 

Центр інформації УПЦ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Проверка комментариев включена. Прежде чем Ваши комментарии будут опубликованы пройдет какое-то время.